Історія Гектарівської школи, як і історія нашого села, порівняно молода. Вона починає свій відлік із повоєнних часів.

До цього часу школи в селі не було. Діти селян навчались в Антонівській школі, яка була відкрита ще за часів царизму.

Коли розпочалась перша світова війна, школа перестала існувати. її закрили. Майже 10 років, із 1915 по 1924 р.р. школа не діяла, тому всі діти були безграмотними. Польська влада не турбувалась про освіту селян, тому не поспішала із відкриттям навчального закладу. Лише під тиском громади села Антонівки польські урядовці змушені були погодитись на відкриття приватної двокласної школи. Було це у 1924 році. Власного приміщення школа не мала, тому як за царизму, так і за польської влади громада для проведення шкільних занять винаймала приміщення в хаті Юхимчик Анастасії, а потім - Старика Гаврила.. В село прибула вчителька-полячка, яка зранку навчала дітей у першому та другому класах, а ввечері - селянську молодь. Навчання було платним.

У 1928 році приватну школу перетворили у державну, для якої стали орендувати приміщення хати Івана Бурбели.

На церковному сході селяни вирішили зібрати відповідні кошти і побудувати спеціальне приміщення школи. Протягом двох років велась активна робота. У 1930 році навчання дітей розпочалось у новозбудованому приміщенні. Школа стояла біля церкви і профункціонувала до 1967 року, коли в селі було збудовано нове чотирикласне приміщення, в якому навчання проводиться і до наших днів.

В 1930 році для навчання селянських дітей прислали польську вчительку, яка була родом із міста Санока, — Богуславу Конецьку. Була вона мудрою, лагідною, дуже доброю, користувалася авторитетом у дітей та їх батьків. Через три роки вона вийшла заміж за Чеслава Двержського, який працював лісничим у пана Граббе.

У школі села Антонівки навчалось 12 дітей. В основному це були діти Бєлінських, Войзових. Були діти польських осадників, дехто із дітей заможних селян. Оскільки ще у 1924 році був затверджений закон, в якому твердилось, що навчання на українській мові може бути тільки при умові офіційної вимоги батьків 40 дітей «руської» національності (тобто українців) в даній окрузі. Якщо ж нема 40 дітей, то мовою викладання в школі є «урядова», тобто польська. Отож, навчання велось на польській мові. Основна маса дітвори школу не відвідувала через злидні та нестатки.

Так тривало до 1939 року. Із приходом у вересні 1939 року більшовиків почалися екзекуції. Вчителів-поляків арештовували, вивозили, а то і просто вбивали без суду.

Проте школа у 1939-41 р.р. продовжувала працювати. В школі тепер навчались уже майже всі селянські діти. їх налічувалось 47 чоловік. Школа стала початковою, а навчання велося на українській мові.

Напад німецько-фашистських загарбників на СРСР, окупація Волині завдали всьому господарству, культурно-освітнім закладам, зокрема школам, великої шкоди. Уряд Гітлера видав спеціальні циркуляри, в яких давалися прямі вказівки про знищення культури на

окупованих територіях: «Жодні історичні або художні цінності на Сході не мають цінності...»

Один з найбільших німецько-фашистських катів українського народу гауляйтер Еріх Кох восени 1941 року відверто зазначав: «Відкриття учбових закладів рахую цілком невідповідним тому, що тубільцеві-хліборобу, тубільцеві-робітнику освіта може тільки зашкодити. Тому наказую закрити всі учбові заклади, котрі до цього

часу ще випадково, можливо, існують де-небудь із-за неуваги наших німецьких керівників. Можливим є відкриття тільки незначної і необтяжливої для місцевого бюджету кількості початкових шкіл та деяких видів ремісничих шкіл». Отож, було ліквідовано широку мережу шкіл та інших навчальних закладів, створених у 1939-41р.р.

 Повністю або частково знищили 548 шкіл, в тому числі була закрита і школа с. Антонівка. Після визволення 4 квітня 1944 року села від фашистів, молодь прагнула продовжити навчання. Відновила роботу Антонівська  школа.

Одночасно у 1945 році відкривається школа у селі Гектари. На перших порах розмістилась вона в хаті Владімірова Миколи Федоровича, який і очолив її. Спочатку школа була початковою. В ній працювала дружина директора і їхні діти - Олександр і Ніна. Всі діти були охоплені навчанням. В 1947 році початкову школу перейменовують у семирічну. У зв'язку з цим виникла потреба у приміщенні на кілька класних кімнат. В цей час розпочався процес розкуркулення заможних селян. До цього списку потрапив і Бурбела Іван тільки за те, що мав «добру»

хату: 12x8 м., криту черепицею. Коли господар із сім'єю опинився у Кемеровській області, радянська влада перевозить з с. Антонівки і збирає заново на тому ж місці, де знаходяться теперішні корпуси. Приміщення мало 4 класні кімнати. В учительській розміщувалось два столи і п'ять крісел. Навчання в такій тісноті проводилось у дві зміни. Крім дітей із села Гектари, школу відвідували антонівські діти. Не вистачало підручників, зошитів. Доводилось писати на газетах, поміж лінійок з друкованим текстом, на використаному обгортковому папері. Батьки та учні виготовляли меблі та обладнання для школи.

Із відкриттям семирічки сюди була направлена в 1949 році ціла група вчителів: Мазур Надія Володимирівна (вчитель історії), Мальцева Клара Павлівна (вчитель російської мови), Усенко Олександра Семенівна (вчитель математики), Станкевич Марія Боніфатівна (вчитель німецької мови та біології). Школу очолила

| Мазур Н. В. На той час навчальний заклад відвідувало близько сотні

дітей. Умови навчання важкі - двозмінне навчання, відсутність унаочнення, обладнання, незабезпеченість підручниками і зошитами.  Все це негативно впливало на навчально-виховний процес. Але і в цих умовах значна частина учнів здобула добрі знання і пізніше успішно закінчили технікуми, інститути. Серед випускників 50-х років: Залевський Василь - журналіст, Вороницька Надія - зоотехнік,

Мандзюк Юлія - вчителька, Томашевська Софія - бухгалтер.

В школу приходили нові вчителі: Тарнавська Г. Ф., Романюк І.
М., Іваненко М. П., Буйнико Сергій Гордійович (директор). Інші
виїжджали (Мазур, Марухненко, Мальцева), а Станкевич М. Б. та

Усенко О. С. одружились із місцевими хлопцями і працювали в Гектарівській школі понад тридцять років, до виходу на пенсію.

У важкі повоєнні 50-ті роки держава мало турбувалась про освіту. І так тривало до середини 60-тих років. На початку 60-тих школу реформували у восьмирічку. Саме тоді приходить група молодих вчителів: Клочко Т. О., Клочко Г. У., Серединський В. А., Томашевський М. Ф., Томашевська В. О., Мокрицькі Г. М., Хмарук Ю. А. Директором призначений у 1962 році Федан Володимир Юрійович.

Поступово із ростом кількості учнів, старе, пристосоване до навчання, приміщення школи ставало аварійним, непридатним для роботи. Тому виникла потреба у будівництві нового приміщення

Ішколи.
З ініціативи директора школи Федана В. Ю. Пісківська сільська
рада і правління колгоспу імені Ілліча вирішили виділити кошти для
І нового приміщення. У 1965р. закупили три каркасних фінських
будиночки, вивезли 50 тисяч штук цегли і приступили до будівництва
у червні 1966 року. До осені було збудовано коробку, поставлено
верх, накрито шифером, а зимою проводили внутрішні роботи.

ІАктивну участь у будівництві школи приймали батьки, учителі, учні, громадськість села. Спільними зусиллями приміщення школи було завершене швидкими темпами. Другу чверть 1967-68 навчального року учні школи розпочали у шести класних кімнатах і в одну зміну.

Для нового приміщення було закуплено і нові меблі: парти, столи, крісла, шафи. Силами вчителів-предметників були обладнані класи-кабінети української мови та літератури, історії, фізико-

хімічний, російської мови та літератури. У класних кімнатах зосереджено унаочнення, обладнання, прилади і хімреактиви. Це давало можливість використовувати зібрані матеріали на уроках. Класні кімнати просторі, добре освітлені, а зимою - теплі. Покращення умов навчання вплинули і на якість знань учнів. Педколектив і дирекція школи постійно турбувалися про належний санітарний стан і порядок. Дітей залучали і привчали до самообслуговування, у класах був порядок та чистота.

В середині 70-тих років в Україні була здійснена реорганізація системи освіти - запроваджено дев'ятирічне навчання, а також навчання із шестирічного віку. Для організації нормального навчально-виховного процесу не вистачало двох класних кімнат. Назріла колосальна потреба в добудові ще одного приміщення, в якому можна було б розмістити ще їдальню і майстерню, які містились у старому дерев'яному приміщенні, що стало зовсім непридатним до експлуатації. На території шкільного подвір'я стояла незавершена будівля молочного магазину, який мали відкрити в селі. Дирекція і педколектив вирішили добудувати до неї ще частину, щоб мати чотири класних кімнати.

В 1976 році розпочали цю будову силами вчителів, техпрацівників і при допомозі батьків. Другий корпус здали в експлуатацію у 1978 році. В ньому розмістили майстерню, їдальню, бібліотеку і клас-кабінет української мови.

Велика заслуга в будівництві приміщень школи Федана Володимира Юрійовича. Він добивався виділення коштів для будівництва із колгоспу, району, організовував привезення

будматеріалів, залучав вчителів, техпрацівників, батьків на будівництво шкільних приміщень.

Із виходом Федана В. Ю. на пенсію у 1987 році на посаду директора школи була призначена Шваєвська Ензе Зіятдинівна, яка

Ітакож багато зробила для зміцнення матеріально-технічної бази школи. У 1989 році побудовано добротний будинок господарського призначення, придбано три стінки, обладнано на рівні сучасних вимог спортивний майданчик, повністю обгороджено металевою сіткою подвір'я школи і навчально-дослідні ділянки, зроблено

Іцентральне опалення в обох приміщеннях школи, придбано в шкільну майстерню станки, верстати, різні інструменти тощо. Велику роботу в забезпеченні майстерні обладнанням та інструментами здійснив учитель трудового навчання Шваєвський В. С. Значну допомогу у придбанні меблів та іншого обладнання для школи надала колишня вихованка, відмінниця навчання, головний бухгалтер централізованої  бухгалтерії облвно Мандзюк Марія Григорівна. І       У 90-тих роках у школу приходить молоде поповнення педагогічних кадрів: Барчук М. І., Шваєвська (Панасюк) Н. Ф., Панасюк П. П., Лемкіна В. В., Павлік В. І., Федонець Л. П., Зелінський А. М., Стрихарчук (Новосад) Р. А., Охотська Л. Ф., Грицай Н. Г., Максимець І. М., Мороз Н. Д., Мороз П. В., Томащук В. Й., Шовковин А. М. Одні працювали в ЗОШ недовго, інші - продовжують працювати, здобувають нові висоти. Зокрема, Панасюк Н. Ф., Панасюк П. П., Федонець Л. П., Охотська Л. Ф., Грицай Н. Г., Мороз Н. Д., Мороз П. В., Томащук В. Й. підвищили свій фаховий  рівень і стали вчителями І категорії.

З 1998 року, після виходу на пенсію Шваєвської Е.З., обов'язки директора виконує Семеринська Валентина Федорівна. За цей час школу газифікували. До другого корпусу підвели воду (до їдальні). У 2006 році зусиллями працівників школи було обладнано комп'ютерний клас, закладено новий сад. У 2008 році біля школи було висаджено ще деяку кількість дерев та кущів.

З 2004 року у школі працювала молода вчителька історії Хом'як І. О., у 2007 році прийшла вчителька початкових класів Голоюк Л. В.

Кожен з вчителів вкладає душу у процес навчання дітей, старається зробити уроки цікавими. У школі проводяться предметні тижні, позакласні заходи, родинні свята.